 |
|
 |
Пошук
Друзі сайту
 |
Субота, 20.04.2024, 11:09 |
| Вітаю Вас Гість | RSS | |
| Сайт комісії викладачів соціально-гуманітарних дисциплін | Головна | Реєстрація | Вхід |
Основи правознавства Викладач Орловська Л.О.
Тема 10. СПАДКОВЕ ПРАВО План
1. Поняття спадкового права
2. Наслідування за заповітом
З. Наслідування за законом
4. Прийняття спадщини
1. Поняття спадкового права
Спадкове право — це сукупність правових норм, регулюючих перехід прав i обов’язків померлого до інших осіб. Наслідування існує майже стільки ж, скільки існує цивiлiзацiя — бiльшостi людей властиве бажання хоч трішки полегшити життя нащадкам після своєї смерті. На законодавчому рiвнi спадкове право в Україні регулює шоста книга Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Спадкування — це перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Необхідно підкреслити, що спадщина відкривається після смерті фізичних осіб, i тільки вони можуть бути спадкодавцями. Юридичні особи не помирають, а лiквiдуються, таким чином вони можуть бути тільки спадкоємцями. Не буває успадкування i між живими. У законі закріплюється традиційний для цивільного права пiдхiд, згідно з яким до складу спадщини належать усі права та обов’язки спадкодавця. Їх перехід до спадкоємця здійснюється у порядку правонаступництва.
Спадкове правонаступництво мас універсальний характер. Це означає, що спадкоємець спадкує всі права i обов’язки спадкодавця, за винятком тих, які за своєю природою не можуть бути передані iншiй особі. Спадкоємець не може частково прийняти спадщину або частково відмовитися від неї. Склад спадщини має певні особливості: · у порядку спадкування переходять лише ті права та обов’язки спадкодавця, що належали йому на момент відкриття спадщини i не припинилися внаслідок його смерті; · права та обов’язки спадкодавця переходять до правонаступників як єдине ціле з урахуванням усіх забезпечувань та обтяжень. Якщо право спадкодавця було забезпечене, наприклад, заставою, то це забезпечення переходить i до його правонаступників, які у разі невиконання зобов’язання боржником мають право вимагати звернення на предмет застави; · деякі права та обов’язки особи не входять до складу спадщини i не переходять до правонаступників. Це такі права та обов’язки, що безпосередньо пов’язані з особистістю спадкодавця. Не входить до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не установлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; права на аліменти, пенсію, допомогу або iншi виплати, встановлені законом; права та обов’язки особи як кредитора або боржника, якщо вони нерозривно пов’язані з його особою й у зв’язку з цим не можуть бути виконані іншою особою.
Склад спадщини (всі права та обов’язки спадкодавця), коло спадкоємців, виникнення права на успадкування та деякі iншi важливі моменти, пов’язані з часом відкриття спадщини. Важливе значення має точне визначення дня смерті спадкодавця. Часом відкриття спадщини е день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. У деяких випадках спадщина відкривається щодо двох осіб, які мають право спадкувати одна після одної. Якщо протягом однієї календарної доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно i окремо щодо кожної з них. При цьому конкретна година смерті кожної особи значення не має. Якщо подружжя загинуло внаслідок автомобільної аварії протягом однієї доби, але з певним проміжком у часі, спадщина відкривається одночасно i окремо щодо кожного з подружжя. Внаслідок цього той з подружжя, хто помер першим, не стає спадкодавцем другого i, навпаки, той з подружжя, хто номер останнім, не набуває права на спадкування майна. Якщо особи померли одна після одної навіть із невеликим розривом у часі, але протягом різних діб, спадщина відкривається на загальних підставах i особа, яка померла останньою, вважалася померлою після відкриття спадщини. Якщо вона не встигла її прийняти (що скоріше за все мало місце у такому випадку), право на прийняття належної їй частки у спадщині переходить до її спадкоємців за правилами спадкової трансмiсiї. Якщо калька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спальної для них небезпеки (аварій, стихійного лиха катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб. У такому разі має місце припущення щодо часу настання смерті осіб, тому ця норма застосовується до випадків, коли конкретний час смерті осіб визначити неможливо. Якщо особи померли під час спільно небезпеки (аварії, катастрофи тощо), але відомо, що один з них пережив іншого i помер раніше (у рiзнi доби), спадкування здійснюється за правилами спадкової трансмісії. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме, місцем відкриття спадщини с місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за вiдсутностi нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна. Визначення місця відкриття спадщини важливе тому, що саме за ним здійснюються заходи щодо охорони спадкового майна та видаються свідоцтва про право на спадщину.
Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Якщо йдеться про спадкування за заповітом, то спадкодавцем може виступати лише дієздатна особа, яка розуміє значення своїх дій i може ними керувати. Коло спадкоємців с значно ширшим. Вiдповiдно до ст. 1222 ЦК України спадкоємцями можуть бути фiзичнi особи, які були зачатi за життя спадкодавця i народжені живими після відкриття спадщини, а також юридичні особи та iншi учасники цивільних відносин — держава, територiальнi громади, АРК. тощо. Особливість полягає у тому, що фiзичнi особи можуть бути спадкоємцями як у силу прямого припису закону (спадкоємці за законом), так i в силу заповіту спадкодавця (спадкоємці за заповітом), водночас як усі iншi особи (юридичні особи, держава тощо) можуть набути право на спадкування лише за заповітом. Виняток із цього правила міститься у ст. 1277 ЦК України. Територіальна громада може набувати право власності на майно, яке визнано судом вiдумерлим. Закон визначає випадки усунення спадкоємців від права на спадкування, які стосуються двох категорій фізичних осіб. до першої категорії належать особи, які в силу закону взагалі не мають права на спадкування (особи, які вчиняли протиправні дії проти спадкодавця або можливих спадкоємців, умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, були позбавлені батьківських прав тощо). достатньо встановити один із фактів, вказаних у законі, для того щоб усунути спадкоємця від спадкування. до другої категорії на- лежать особи, які можуть бути усунені від спадкування за рішенням суду. Вiдповiдно до закону за рішенням суду особа може бути усунена вiд права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
2. Наслідування за заповітом
Вiдповiдно до законодавства спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За своєю сутністю заповіт є одностороннім правочином — дією однієї сторони, що може бути представлена однією або кількома особами. Зазвичай заповіт складеться однією особою. Проте новий ЦК України не забороняє складення так званого спільного заповіту. до нього, зокрема, належить заповіт подружжя. Як i будь-який інший правочин, заповіт має за мету настання певних юридичних наслiдкiв: передачу прав та обов’язків спадкодавця iншiй особі — спадкоємцю. Закон визначає певні вимоги щодо особи заповідача. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дiєздатнiстю. Це може бути як повнолітня особа (за умови, що вона не визнана судом недієздатною), так i неповнолітня особа, яка в установленому законом порядку набула дiєздатностi в повному обсязі до досягнення 18 років — у разі реєстрації шлюбу, займається підприємницькою дiяльнiстю та ін. Заповідач має розуміти значення своїх дій i їх наслідки, тому забороняється протиправний вплив на свiдомiсть людини під час складення заповіту. У зв’язку з цим існує правило, вiдповiдно до якого право на заповіт здійснюється заповідачем особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач має право призначити коло спадкоємців, визначити обсяг спадщини, зробити заповідальний відказ, покласти на спадкоємців інші обов’язки, встановити у заповiтi сервітути. Заповідач також має право скасувати або змінити заповіт. У цьому полягає свобода заповiту. Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити своїм спадкоємцями одну або калька фізичних осіб. Спадкоємцями можуть бути названі будь-які учасники цивільних відносин — фiзичнi та юридичні особи, держава, територiальнi громади, АРК.
Водночас заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування особу (осіб), яка с його спадкоємцем за законом. Це стосується лише фізичних осіб, які вiдповiдно до законодавства є спадкоємцями заповідача. Проте право спадкодавця у цьому питанні має деякі обмеження. Закон визначає коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Це особи, за якими в силу припису закону зберігається право на спадкування навіть у випадках, коли заповідач у заповiтi повністю або частково позбавив їх цього права. до осіб, які мають право на обов’язкову частку, належать: малолiтнi, неповнолiтнi та повнолiтнi непрацездатні діти; непрацездатна вдова (вдівець); непрацездатні батьки спадкодавця. Ці особи мають право спадкувати половину тієї частки, яка належала б кожному з них за законом. Отже, визначаючи розмір обов’язкової частки, перш за все необхідно взяти до уваги порядок спадкування за законом. Після визначення частки, яка належала б кожній з указаних вище осіб, виділяється й половина, яка i визначає розмір обов’язково частки у спадщині. Закон встановлює правило щодо зменшення обов’язкової частки у спадщині судом. Це можливо з урахуванням відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, що мають істотне значення. Можна припустити, що обов’язкова частка у спадщині спадкоємця може бути зменшена у випадку, якщо він протягом довгого часу не підтримував зв’язків із спадкодавцем, незважаючи на потребу останнього в цьому, погано з ним поводився, не здійснював належного догляду та ін. Якщо в суді буде встановлено, що спадкоємець ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, такий спадкоємець за рішенням суду може бути усунений від права на спадкування, незважаючи на те, що за законом він має право на обов’язкову частку у спадщині. Заповідач має право визначити обсяг спадщини i заповідати спадкоємцям усі свої права та обов’язки або Їх частину. Якщо заповідач поділив у заповiтi лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Це пов’язано з тим, що до складу спадщини включаються як права, так i обов’язки спадкодавця i ніхто із спадкоємців не може спадкувати лише права. залишаючи обов’язки іншим особам. Частина спадщини, що залишилася не охопленою заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.
До числа спадкоємців входять i ті спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом. Вiдповiдно до цього їхня частка у спадщині буде збільшена. Крім загальних, заповідач має право зробити у заповiтi особливі розпорядження.
До них, зокрема, належать:
1) заповідальний відказ (легат);
2) покладення на спадкоємця деяких обов’язків;
З) визначення умови отримання спадщини;
4) пiдпризначення спадкоємця:
5) встановлення сервітуту;
6) призначення виконавця заповіту.
Заповідач має право зробити у заповiтi заповідальний відказ (легат), тобто покласти на спадкоємця зобов’язання передати iншiй особі — вiдказоодержувачевi у власність або за іншим речовим правом майнове право або речі, що входить або не входить до складу спадщини. Отже, при заповідальному вiдказi правовідносини виникають між спадкоємцем, який має обов’язок, та вiдказоодержувачем (легатарiєм), який має право вимагати від спадкоємця передачі йому майнового права або речі, що належали спадкодавцеві. Спадкодавець може покласти на спадкоємця, до якого переходить рухоме або нерухоме майно, обов’язок надати iншiй особі право користуватися цим майном. У цьому разі власником майна стає спадкоємець, а не легатарiй. Останній набуває право лише користування річчю. Тобто заповідальним відказом спадкодавець може встановлювати сервітут — право вiдказоодержувача користуватися чужою річчю у певних межах. Заповідальний відказ мас певні межі. Права спадкоємця, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, не можуть бути порушені. Тому спадкоємець зобов’язаний виконати легат лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, із вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. З іншого боку, спадкоємець, на користь якого було зроблено заповідальний відказ, може бути усунений від права на спадкування на підставах, передбачених законом (якщо спадкоємець умисно позбавив життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців, вчинив замах на їхнє життя тощо. Крім легату, який завжди передбачає зобов’язання майнового характеру, спадкодавець може покласти на спадкоємців i деякі iншi обов’язки. Вiдповiдно до закону заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, що стосуються особисто спадкодавця. Таке розпорядження може торкатися питань, пов’язаних із процедурою поховання спадкодавця, розпорядження його особистими документами, рукописами, архівами тощо. Спадкодавець може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети, — організувати виставку наукових праць, архівних матерiалiв, бiблiотеки заповідача тощо. Заповідач може визначити у заповiтi певні умови отримання спадкоємцем спадщини. Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування умовою як пов’язаною, так i не пов’язаною з поведінкою спадкоємця. Так, заповідач може обумовити отримання спадку фактом народження у спадкоємця дитини, здобуття освіти тощо. Проте розпорядження такого роду мають бути зроблені у певних межах. Не буде дійсним заповіт, яким, наприклад, обмежується можливість фізичної особи здійснити право на вибір роду занять, місця проживання, право на свободу пересування тошо. Окремим розпорядженням заповідач може пiдпризначити спадкоємця. Заповіт, як відомо, складається на майбутнє. Спадкодавець не може заздалегідь передбачити усіх життєвих обставин, що виникнуть після його складення, але деякі з них він може визначити, зробивши про це спеціальну вказівку в заповiтi. Так, спадкодавець може вказати не лише основного, але й іншого — пiдпризначеного спадкоємця. Останній набуває прав, якщо спадкоємець, зазначений у заповiтi, помре до відкриття спадщини, не прийме i, відмовиться від й прийняття чи буде усунений від права на спадкування. Отже, замість основного спадкоємця спадкувати буде інший — пiдпризначений спадкоємець. Зрозуміло, що останній, у свою чергу, також може відмовитися від спадщини. Якщо спадкоємець, зазначений у заповiтi, помре до відкриття спадщин, то діє правило щодо спадкування майна пiдпризначений спадкоємцем, а не правило спадкування за правом представлення. Це обумовлено тим, що спадкування за законом має місце лише у разі, коли воно не змінено заповітом спадкодавця.
Своїм розпорядженням заповідач має право встановити у заповiтi сервітут. Вiдповiдно до цього володілець сервітуту набуває право користування чужим майном, яке за заповітом переходить до іншої особи — спадкоємця. Сервітут може бути встановлений щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна. Так, спадкодавець може надати право конкретно визначеній особі (особистий сервітут) користуватися будинком, дачею, квартирою (окремими їх частинами), що передасться у спадок iншiй особі. Визначена у сервiтутi особа може набувати право збирати урожай або користуватися земельною ділянкою, що передасться у спадок спадкоємцю, та ін. Особливим розпорядженням заповідач може призначити виконавця заповіту — фізичну або юридичну особу як із числа спадкоємців, так i з тих, які не є спадкоємцями.
Виконавець заповіту має певні повноваження, зокрема він зобов’язаний:
1) вжити заходів щодо охорони спадкового майна;
2) вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, вiдказоодержувачiв та кредиторів про відкриття спадщини;
З) вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов’язань;
4) управляти спадщиною;
5) забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
Повноваження виконавця заповіту посвідчуються спеціальним документом, що видасться нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Цей документ дає можливість виконавцеві заповіту офiцiйно звертатися до кредиторів i боржників спадкоємців, виконувати дії щодо охорони та управління майном, коли для цього необхідно підтвердити свої повноваження перед третіми особами та ін. Повноваження виконавця заповіту с досить широкими, тому для запобігання зловживанням його дії потребують певного контролю з боку зацікавлених осіб. Вiдповiдно до законодавства такий контроль здійснюють спадкоємці. Якщо вони с малолiтнiми, неповнолiтнiми, недієздатними особами або особами, цивільна дiєздатнiстю яких обмежена, контроль за виконанням заповіту здійснюють батьки, опікуни, піклувальники, а також орган опіки та піклування.
Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити до суду дій виконавця заповіту, якщо вони не вiдповiдають законодавству та порушують інтереси спадкоємців. ЦК України закріплює новий різновид заповіту — заповіт подружжя. Вiдповiдно до ст. 1243 ЦК України подружжя мас право скласти спільний заповіт. Важливим є те, що такий заповіт може бути складено лише щодо майна, яке належить подружжю на правi спільної сумісної власності. Роздільне майно, власником якого є кожен із подружжя (майно. набуте кожним із подружжя до шлюбу, на пiдставi договору дарування, в порядку спадкування тощо), не може включатися до заповіту подружжя. Щодо такого майна кожен з подружжя може скласти заповіт особисто в загальному порядку. У разі складення спільного заповіту частка у правi спальної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. Отже, спадщина в цьому разі не відкривається, у спадкоємців не виникає право на спадкування. Лише у разі смерті останнього з подружжя право на спадкування мають особи, зазначені подружжям у заповiтi. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповiтi подружжя.
Дiйснiсть заповіту безпосередньо пов’язана з додержанням вiдповiдних умов щодо його форми. Заповіт має бути складений письмово i посвідчений нотаріусом або іншою посадовою чи службовою особою, зазначеною у законі. Законодавство встановлює правила щодо порядку посвідчення заповіту нотаріусом. Вiдповiдно до ст. 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (комп’ютер, друкарська машинка). Особа, яка не може сама написати заповіт, має право звернутися за допомогою до нотаріуса. для всебічного забезпечення iнтересiв заповідача у цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем i підписаний ним. Якщо заповідач через фiзичнi вади не може сам не лише написати, а й підписати свій заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Свідками можуть бути лише особа з повною цивільною дiєздатнiстю.
Свідками не можуть бути:
1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;
2) спадкоємці за заповітом;
З) члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом
4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Отже, свідками можуть бути дієздатні особи, які розуміють значення своїх дій i не є прямо або опосередковано зацікавленими щодо спадку. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. Одним з основних положень спадкового права с таємниця запо- віту. Лише спадкодавець мас право доводити до відома спадкоємців або інших осіб вiдомостi, що стосуються заповіту. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фi- зична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, до відкриття спадщини не мають права розголошувати вiдомостi щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни.
Для більш повного i всебічного захисту iнтересiв заповідача i збереження таємниці заповіту передбачається можливість складення секретного заповіту, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Вiдповiдно до ст. 1249 ЦК України особа, яка склала секретний заповіт, подає його в заклеєному конверті нотарiусовi. Нотаріус ставить на конверті свій посвiдчувальний напис, скріплює печаткою i в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. Особливий порядок посвідчення нотаріусом секретного заповіту робить неможливим передчасне ознайомлення з його змістом будь-якої особи. Секретний заповіт оголошується нотаріусом лише після смерті заповідача i відкриття спадщини. З. Наслідування за законом Наслідування за законом виникає у разі, якщо воно не змінено або не скасовано спадкодавцем у заповiтi. Новий ЦК України значно розширює коло спадкоємців за законом. Це здійснюється як збільшенням кiлькостi черг спадкоємців, так i розширенням кiлькостi осіб, які мають право спадкування за правом представлення. Держава (iншi особи публічного права) за загальним правилом не визнається законним спадкоємцем фізичної особи. У цьому дістає своє відображення ідея, що майно, яке становить приватну власність особи, мас залишатися у сфері приватно! власності. Лише у разі вiдсутностi спадкоємців за заповітом i за законом, усунення Їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від й прийняття спадщина може переходити у власність особи публічного права — територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Для цього суд визнає спадщину вiдумерлою за заявою вiдповiдного органу місцевого самоврядування, яка подасться після спливу одного року після відкриття спадщини. Спадкоємці одержують право на спадкування почергово.
ЦК України передбачає п’ять черг спадкоємців. До першої черги належать найбільш близькі родичі спадкодавця — батьки, діти, той з подружжя, який його пережив. Вiдповiдно1 до ст. 1261 ЦК України у разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку. та усиновлювач i його родичі — з іншого, прирівнюються до родичів за походженням. Тому усиновлений спадкує після усиновлювач, усиновлювач — після усиновленого на загальних підставах — як спадкоємці першої черги. Усиновлений і не спадкує за законом після смерті кровних батьків та інших родичiв1 за висхідною лiнiєю, а батьки усиновленого не спадкують після його смерті. У другу чергу спадкують рiднi брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так i з боку матері. Вiдповiдно до i. 2 ст. 26 Сімейного кодексу України (далі СК України), рідними визнаються як повнолiтнi, так i неповнолiтнi брат i сестра. При цьому повнолітніми визнаються брати i сестри, які мають спальних батьків, а неповнолітніми — які мають спільну матір або спільного батька. існують деякі особливості спадкування усиновлених дітей. Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв’язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата або сестри за походженням — має право на спадкування як спадкоємець другої черги. У третю чергу право на спадкування за законом мають рiднi дядько та тітка спадкодавця, тобто рiднi сестра (брат) батька чи матері спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше як п’ять років до часу відкриття спадщини. до визначення кола осіб, які належать до цієї черги спадкоємців, необхідно з’ясувати поняття «сім’я», яке СК України вперше закріпив законодавчо.
Вiдповiдно до ч. 2 ст. З цього Кодексу сім’ю складають особи, які:
1) спільно проживають;
2) пов’язані спільним побутом;
З) мають взаємні права та обов’язки.
З цього правила встановлюється декілька виключень.
По-перше, подружжя вважаться сім’єю i тоді, коли дружина та чоловік із поважних причин не проживають спільно.
По-друге, дитина також належить до сім’ї своїх батьків навіть i тоді, коли спільно з ними не проживає.
По-третє, права члена сім’я має одинока особа, яка, як зрозуміло, проживає одна i не пов’язана ні з ким спільним побутом, правами та обов’язками. Однозначно визначити коло членів сім’ї за новим СК України важко. Він закріплює, що сім’я створюється на пiдставi шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом i таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 4 ст. З СК України). Виходячи з деяких інших статей, зокрема ч. 2 ст. 9 СК України, слід зазначити, що за новою його концепцією до членів сім’ї може належати необмежене коло осіб, які <проживають однією сiм’єю> i врегулювали свої «сiмейнi (родинні) відносини за договором, що має бути укладений у письмовій формі». Це можуть бути особи, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та будь-які iншi особи, які підпадають до наведеного вище визначення.
Проте існує одне загальне обмеження: сім’я не може утворюватися ва підставах, заборонених законом, або таких, що суперечать моральним засадам суспільства. до п’ятої черги спадкоємців належать дві категорії осіб:
1) iншi родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включ- но, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів дальшого ступеня споріднення;
2) утриманці спадкодавця, які вже були членами його сім’ї.
Закон визначає поняття «утриманець».
Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала вiд нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування. Новий ЦК України змінює імперативність припису щодо черговості одержання спадкоємцями права на спадкування. Вiдповiдно до ст. 1259 цього Кодексу черговість може бути змінена. Це можливо у двох випадках.
По-перше, за нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини.
Спадкоємці можуть, наприклад, домовитися, що батько спадкодавця (спадкоємець першої черги) буде спадкувати після рідного брата спадкодавця (спадкоємця другої черги); рідна тітка спадкодавця (спадкоємець третьої черги) буде спадкувати перед сестро спадкодавця (спадкоємця другої черги) та ін. Спадкоємці за законом --- це, як правило, близькі люди, родичі, тому вони краще знають свої взаємні стосунки i цілком зрозуміло, що за домовленістю вони можуть визначити інший порядок черговості одержання спадщини ніж той, що закріплений у законі. Як витікає із закону, такий договір можуть укласти як усі, так i деякі із спадкоємців. В останньому випадку договір не може порушувати прав спадкоємців, які не беруть у ньому участі. Договором зацікавлених спадкоємців не можуть також порушуватися права спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщини . По-друге, змова черговості може мати місце за рішенням суду спадкоємц не дійшли згоди щодо цього питання. фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування. Це може статися за умови що ця особа протягом тривалого часу опікувалася. матеріальною забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, ЯКИЙ через ПОХИЛИЙ вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Закон визначає розмір частки спадкоємців у спадщині, де ВОНИ за законом с рівними. Це правило може бути змінене за волею спадкоємців. Якщо спадкоємці домовилися про зміну розміру частки ЩОДО рухомого майна, вони можуть укласти між собою усну угоду. Спадкоємці можуть ЗМІНИТИ розмір частки у спадщині щодо нерухомого майна або транспортних засобів за нотаріально засвідченою угодою.
4. Прийняття спадщини
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Прийняття спадщини та відмова від неї — це односторонній iiравочвииИ в яких нвсловЛюгься воля однієї особі — спадкоємця. Не допускається прийняття спадщини з умовою ЧИ З застере жснвЯМ. Спадкоємець не Може, наприклад, вказати, ЩО ВІН прийме спадщину у разі, КОЛИ Йому буде передано те чи iнше Майно, інший сiiадко€МСЦЬ ВдМОВИТЬСЯ iд СгiадцЩа, черга одного зi СИВдКОСМцВ буде змiнена та iн. Закон цередбачас три способи приIйняТГЯ спад[пинк. Перший свосiб полягас у фактичномУ приiiняггi спадшинии спадкосмцеМ, яквй поСТiЙяО вроЖвваВ разом iз снадкодавцем на час вiдкрИПЯ спадщияИ. Вважасться, що такий спадкосмець ввсловлюс свою ВОЛЮ iцодо приЙкЯтЯ цадщи1iИ СВОСЮ фактвчIIОЮ поведiикою — вiнпродовжус проживати у тому самому примiщеннi, користусться речами, якi належали спадкодавцевi, зберiгас iх тощо. Проте такий спадкосмець може й вiдмовитися вiд прийнятгя спадщини. Для цього треба висловити свою волю певиим чином — подати заяву про вiдмову прийняття спадщини нотарiусу за мiсцем вiдкриття спадщини.
Другий спосiб прийняття спадщини стосусться окремих категорiй осiб, iнтереси яких потребують пiдвищеного захисту. Малолiтня, неповнолiтня, недiсздатна особа, а також особа, цивiльна дiсздатнiсть якоi обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину в силу прямого припису закону. Як i в гюпередкьому випадку, це правило мас диспозитивний характер. Тому цi особи можуть вiдмовитися вiд гтрийняiтя спадщини за згодою вiдповiдних осiб (батькiв, опiкуыив i пiклувальникiв), органу огiiки та пiклувашiя. Це пояснюсться тим, що прийняггя спадщини яс завжди може бути пов’язано тiльки з надходженнями майнового характеру. До спадкового майна можугь належати певнi обов’язки спадкодавця (борги), внаслiдок чего прийнятгя спадщини не буде вiдповiдати iнтересам малолiтньоi, неповнолiтньоi або недiсздатноi особи, обтяжувати Г, створювати проблеми майнового характеру. Третiй спосiб прийняз-гя спадщияи стосусться сгiадкосмцiв, якi бажають прийняти спадщияу i не належать до першоi та другоi категорii (с дiсздатними особами та на час вiдкриггя спадщини не проживали постiйно iз спадкодавцем). Цi особи мають подати до нота-. рiальноi контори заяву про тiрийнятгя сгiадщини. Законодавство встановлюс спецiальне правило щодо гiрийнятгя спадщияи у випадках, якщо спадкосмець за заповiтом або за законом помер пiсля вiдкригтя спадщини. але не встиг П прийняти.
Отже, йдеться про випадки, коли пiсл.я смертi спадкодавця й вiдкритгя спадщияи ще не сплив шестимiсячний строк. У цей час спадкосмець мав би можливiсть висловити своу намiри щодо приЙняття спадщини, але не встиг цього эробити внаслiдок свос смертi, право на ярийняi-гя яалежнот йому частки спадщини переходить до його спадкоемцiн (спадкова трансмiсiя). Це правило не гiоширюсться на спадкування обов’язково частки у спадщiIНi, тобто коли спадкОдавець усунув вiд права на спадкування особу, яка мае право на обов’язкову частку. Вказана особа померла пiд час ДП шестимiсячного строку для прийняття спаДщинИ i не встигла Й прийняти. У такому разi право на сгiадкування не переходить до спаДкосмЦiВ номерлоi особи. Це пояснюсться тим, що на обов’язкову частку мають право лише окремi категорii спадкосмцiв — дiти спадкодав1ЖЯ, йогО непрацезДатнi батьки та адова (удiвець). Тому право на спадкування за правилами спадковоI трансмiсiТ не може переходити до iншиХ категорiй осiб, якi не належать до цьогО кола. для гiрийнятгЯ падщини встановлюстьСЯ строк у шiсть мiСЯЦiВ, який починасться з часу вiдкритгя спадщинИ. У цей строк особа мае визначитися щодо прийняття чи неприйняття спадщинИ та здiйснити у необхiдних випадках iiевнi дП, спрямованi на реалiзацiю свого права. Як уже зазначалося, особа мае право ВiдМОВИТИСЯ вiд прийнятгя спаДщини. Вона може це зробити безвiдносно до iншоI особи або вiдмовитися на користь конкретного спадкоємця. Так, спадкосмець за заповiтом мае право вiдмовитися вiд спадщинИ на користь iншого спадкоемця за заповiтом, спадКосмець за законом — на користь будь-кого зi спаДкосмцiв за законом незалежно нiд черги, якщо заповiдач пiДпризначив спадкоемця, особа, на iм’я якоi складений заповiт, може вiдмовитися вiд спадщiIнIi лише на користь особи, яка с пiдпризначеним спадкосмцСМ. Вiдмова сяадкосмця вiд прийнягггЯ сгiадiцини мае важливi наслiдки, тому важливими с визначеннЯ Дiйсних намiрiв спадкосмця. Якщо вiдмова вiд спадщини була эроблена IIiД ВПЛИВОМ аомилки, обману, насильства та iНШОГО, нона, як i будьякий iнший правочин, може бути визяана недiйсною судом. Визначення кола спадкосмЦiВ та частки кожного з них у правi на спадщияу складають лише герший етап розвиткУ спадкових вiдносин. Другим с визначення належного падкосмцям реального майна.
Якщо спадкоємець один, то питань не виникає. Вiн стае власником усього майна.
Якщо спадкомцiв два або бiльше, воин стають спiввласниками майна, що належить iм на правi спiльноi частКОВОТ власностi. За свосю згодою спадкосмцi можуть спiльно володiти, користуватися та розгiоряджатися майном. Водночас на вимогу будь-кого зi спадкосмцiв право спiльноТ частковоi власностi на спад- коне майно може бути припинено. Вiдповiдно до ч. 2 ст. 1278 ЦК УкраТни кожен iз спадкосмцiв мас право на видiл його частки в натурi. Спадкосмцi можуть роздiлити усе майно за свосю згодою. Про- те щодо деяких видiв майна законодавство встановлюс спсцiальнi правила. Т
|